Слово о полку Ігоревім (коротка харектеристика) - 6 Октября 2011 - Реферат на тему. Рефераты на любую тему
Понедельник, 05.12.2016, 21:36
Приветствую Вас Гость | RSS

Реферати, курсові, дипломні роботи

Поиск

Главная » 2011 » Октябрь » 6 » Слово о полку Ігоревім (коротка харектеристика)

12:40
Слово о полку Ігоревім (коротка харектеристика)

Слово о полку Ігоревім (Слово о плъку Игоревѣ; «Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігореві, Ігоря сина Святославля, внука Ольгова») — героїчна поема кін. XII ст.

Історія твору

Оригінал твору відкрив граф А. Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля 1791 р., і видав друком у Петербурзі 1800 р., при співпраці знавців палеографії М. Малиновського і М. Бантиша-Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «Слова…» згоріли під час московської пожежі 1812 року. Брак оригінального списку викликав уже на початку XIX ст. появу т. зв. скептиків, які вважали «Слово…» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєліков й ін.). До новіших скептиків належали франц. славісти Л. Леже і А. Мазон, (який автором «Слова…» вважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А. Зімін, Едвард Кінан та ін. Переважає думка про безпідставність усіх закидів сфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 р. К. Калайдович знайшов у псковському Апостолі 1307 р. приписку запозичену з «Слова…», 1829 р. Р. Тимковський видав список «Задонщини», що була наслідуванням або, як писав М. Сперанський, плагіатом «Слова…».

Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «Слова…» з українською народною поезією, особливо М. О. Максимо́вич. У XIX ст. над «Словом…» працювало багато дослідників: з росіян М. Тіхонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича, О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «Слово…» у XX ст., існує понад 700 поважних праць про «Слово…» різними мовами, у тому ч. праці укр. дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміграції Д. Чижевського, О. Пріцака та ін. З другої пол. 1930-их рр. наук, вивчення «Слово…» в УРСР припинене й обмежене тільки російськомовними дослідженнями в АН СРСР.

Через відомі політичні умови перед у дослідах над «Слово…» вели російські вчені. Зваживши, що мова, якою написано «Слово…», в основі давньоруська мова, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала в Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво український характер. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «Слова…» лише до української літератури. Така позиція М. Скрипника цілком виправдана: твір присвячено військовим дружинам і землі Трояні (Троянь - Провідна зоря, Христинівка України).

Історична основа і зміст поеми

Як і «Іліаді» Гомера, основний задум твору не в описові подій протягом походу, а в тому, що похід змінив світогляд князя Ігоря — «від свавільного гніву до розуміння об'єднуючої ролі держави». В епілозі твору князь Ігор йде до церкви Пірогощої «країни зарали» — «страни ради». Твір присвячено «землі Трояні» (назва — образ України) і її військовому оплоту — військовим дружинам — «стадам лебединців», «галицім стадам», «копіям» та «дівицям», які перейшли за Дунай. Князь Ігор йшов до Дону, щоб там «копіє приломити» — «відновити кордон землі на річці Дон» та «пошукати града Тьмуторокані». Цей самовільний вчинок князя Ігоря був невдалим і саме на прикладі цієї невдачі автор закликає князів до солідарності. Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р., а вже у 1187 році обєднанні дружини князів здійснили успішний похід. Військовий похід князя Ігоря автор відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі, щоб об'єднати славів (слави — славяни). Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слово…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, приходом князя до церкви Святої Богородиці Пирогощої — Державної богоматері. Автор віддає належне походу князя Ігоря. Твір завершується прославою спершу «старим князям» — Ігореві і Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.

Мова і поетика

Мова, якою написано «Слова о полку Ігоревім», це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами народної. Більшість дослідників припускають, що автор «Слово…» був або киянин або чернігівець, ін. (Орлов, Юґов) доводять, що він мусив бути галичанином («карпаторус»). Є причами, які підтягали транскрипцію поеми під панівний тоді болгарський правопис. До того ж вона могла бути не зі старого списку, а з ін. копій, які й витворили т. зв. «темні місця» поеми. Мовний скарб поеми порівняно невеликий, дещо понад 900 слів. Побіч слів, прикметних тільки українській мові, в «Слово…» є архаїзми, збережені в українських говірках, є також впливи ін. мов.

При порівнянні мови «Слова» із сучасною українською мовою виявляється досить багато спільного (українська вочевидь, мало змінилася з часів Русі). В перекладі, зробленому для Екатерини II, було вказано, що оригінал містить в собі велику кількість «южнорусских» та польских слів, незрозумілих російському читачеві. Слова мають властиві для сучасної українскої мови закінчення. Незвичні для сучасної російської мови «и» в багатьох словах звучать по-українському, якщо їх змінити на «ы». В тексті присутня велика кількість характерних малоросійсьских фраз: «а мої ті Куряни свідомі кмети, под трубами повиті, под шеломи взлелеяні, конець копія вскормлені, путі їм відоми, яруги їм знаєми, луки в них напряжені, тулі отворені, саблі ізострені, самі скачють як сіриї волки в поле…».

Особливо багаті епітети «Слова…», порівняння й метафори, метонімії й гіперболи. Автор персоніфікує природу, робить її живою істотою, яка або співчуває, або шкодить людині. Досконалість поетичних образів доводить, що, побіч літописів, мусила існувати й багата народна і дружинна поезія із складною і високорозвиненою поетикою.

Справа ритміки «Слова…» — одна з найбільш суперечливих. Спроби відтворити його ритмічну структуру якимось правильним віршем не мали успіху: теорія сканд. вірша Р. Абіхта (1901), ритм 4/4 Ф. Корша (1909), теорія візант.- церк. канонів В. Бірчака (1910), теорія «летючих ударів» Є. Сіверса (1926), вплив старогебрейського вірша, добачуваний митр. Іларіоном (1949). М. Максимович зв'язував ритміку «Слова…» з пізнішими думами, П. Житецький підкреслив речитативний характер «Слова…», за яким кожний вірш-речення, незалежно від кількості складів, творить цілість зі своїми власними ударами. Ф. Колесса зв'язав ритм «Слова…» з голосіннями, що стояли й в основі дум. Цей тип вірша має дуже широкий діапазон вислову, в нього можна було вплітати різні ритми, відповідно до теми, настрою і поетичної традиції. Опис бою кн. Всеволода — зразок дружинної бойової пісні, але її ритміка зовсім покривається з деякими весільними й обжинковими піснями, що є доказом тісного зв'язку дружинної поезії з народною.

 

Просмотров: 2639 | Добавил: S1lenT | Рейтинг: 2.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтов - uCoz